irwi99 (irwi99) wrote,
irwi99
irwi99

Едвард Лукас: Європа – шпигунський оплот російських розвідслужб

шп0Про це пише британський журналіст і публіцист Едвард Лукас, заступник головного редактора журналу The Economist і автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу».

На думку цього відомого публіциста, що знається на політичних іграх, основним завданням збройних сил Кремля є власне не самі бойові дії, а провокування, залякування і приниження. А саме: вторгнення у повітряний простір інших країн (зокрема у простір Швеції), дратівливі польоти неподалік (наприклад, у випадку з Америкою). Такі нібито тренувальні навчання, насамперед, передбачають репетиції нападу, а також демонстрацію нової зброї (та готовність застосувати ядерну).

Крім того, частиною психологічної війни росіян є економічний тиск. Він може набувати форми обмеження доступу до російського ринку, зокрема, для польських постачальників яблук або литовських молочних експортерів. Така тактика створює «економічні злидні» — безробіття та зниження рівня життя, і, таким чином, здійснюється політичний тиск на лідерів тих країн, які вже й без того почувають себе під загрозою і нервують.

Та найдовершеніша кремлівська «зброя» – енергетика. Усі потужні енергетичні компанії перебувають у добрих відносинах зі своїми основними постачальниками. Вони будуть обурюватися й протидіяти, якщо уряд поставить під загрозу їхній прибуток через підтримку санкцій.

Теоретично бізнес мав би дбати про збереження верховенства права, проте на практиці все це не так і тому бізнес має справу з людьми, які знищать його країну в довгостроковій перспективі, але запропонують прибуток у короткостроковій. Отже, на думку Лукаса, Росія «водить морквиною» дешевих та надійних поставок газогоном «Південний потік». Віслюками, які ведуться на цю «морквину» і жують її, є Австрія, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Італія, Сербія та Словенія. Вони не «доганяють», що за ціну цієї «моркви» їх запрягли тягти російську підводу.

Якщо дратуєте Кремль, то вам швидко перекриють газову трубу,що сталося нещодавно з Польщею та Словаччиною. Щоправда, існують інші постачальники газу й альтернативні джерела енергії, але їм треба заплатити вищу ціну: втрачаються робочі місця, витрати стають більш високими. Небагато виборців погоджуються прийняти таку ціну як плату за національну безпеку.
Корупція чи не найкращий спосіб заохочення до правильного ухвалення рішень як в енергетиці, так і в інших галузях. Для чого вторгатися в чужу країну, коли можна фінансувати політичні партії, які виконують накази (відкрито чи таємно) Кремля? Можна ще запропонувати високооплачувану роботу політикам після їхнього виходу на пенсію. Хто може запропонувати гроші журналістам і редакторам, спонсорувати аналітичні центри і підтримувати неурядові громадські організації для просування своїх інтересів – той і творить політику. А внаслідок цього суспільне життя змінюється: ті, хто виступав проти Росії, почуваються бідними і самотніми, а ті, хто підспівував Кремлю, процвітають професійно й особисто.

Завдяки своїм спецслужбам Кремль співпрацює з організованою злочинністю (найкращий приклад – Болгарії). Контролюючи потужних місцевих мафіозі, опоненти Москви почувають себе у більшому страхові. Більше того, корисними помічниками в кібернетичній війні є злочинні хакери: чи то масові кібернапади, як це відбулося в Естонії у 2007 році, чи складне блокування урядового зв’язку, як це було в Україні. Психологічна війна пропонує безліч можливостей, таких як штучно створена фінансова паніка (знову ж таки це було у Болгарії).

Відома тактика дипломатичних трюків на кшталт «розділяй та володарюй» теж добре працює. Кремль натякає Заходу, що допоможе йому на Близькому Сході в обмін на розв’язані руки в Україні. Навіть якщо нічого не відбувається, це все одно деморалізує інших східноєвропейських союзників Заходу.

Поєднує все це вкупі російська пропагандистська машина з її шквалом заперечень, двозначності, лицемірства і підходом «ви на себе подивіться»... Основний наголос російської пропаганди полягає в тому, що, мовляв, тісніші зв’язки з Росією кращі, ніж ставка на залежність від слабкого, владолюбного та загниваючого Заходу.
Поодинці жоден із цих видів зброї не є вирішальним, але разом вони створюють потужний сплав. Росія уже веде «гібридну війну», а Захід ще не готовий до неї.

Також Едвард Лукас наголошує, що можливість вільно пересуватися Шенгенською зоною дозволяє російським розвідникам жити в одній країні, керувати роботою агентів у другій та зустрічатися з ними на території третьої держави. Замість того, щоб розвивати свою діяльність під носом, скажімо, французької контррозвідки, російський шпигун у Мюнхені може сісти на потяг і зустрітися зі своїм французьким інформатором у Люксембурзі. Деякі країни Шенгенської зони є членами НАТО (а деякі, як Австрія, – ні) у таких країнах працюють ефективні та відповідальні служби контррозвідки.

А такі, як Австрія, не переймаються іноземними шпигунами, хіба тільки якщо їхня діяльність має безпосередній вплив на країну. Однак більшість країн Європи не докладають особливих зусиль у полюванні за російськими агентами, а отже й рідко досягають тут успіху. Коли шпигуни навіть попадаються, їх рідко притягають до відповідальності, а агентів, що потрапляють за ґрати, зазвичай швидко звільняють.

З огляду на неспроможність нових країн-членів ЄС організувати ефективну роботу контррозвідки там, де вона найбільше потрібна, до них прибуває цілий табун «троянських коней», яких гостинно стрічають західні альянси, держави, служби та агентства.
Отож, не дивно, що Європа так ліберально відноситься до путінського шантажу й диктування своїх правил.

http://svitua.com.ua/ukraine/polituka/21600-edvard-lukas-yevropa-shpigunskiy-oplot-rosyskih-rozvdsluzhb.html
Tags: kgb/fsb, russia, Россия, кгб/фсб, шпионаж
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments